وَٱلسَّمَآءِ وَٱلطَّارِقِ ﴿١﴾
Клянуся небом і подорожнім
بِسۡمِ ٱللَّهِ ٱلرَّحۡمَٰنِ ٱلرَّحِيمِ
وَٱلسَّمَآءِ وَٱلطَّارِقِ ﴿١﴾
Клянуся небом і подорожнім
وَمَآ أَدۡرَىٰكَ مَا ٱلطَّارِقُ ﴿٢﴾
Звідки тобі знати, хто такий подорожній
ٱلنَّجۡمُ ٱلثَّاقِبُ ﴿٣﴾
Це — зірка сяюча
إِن كُلُّ نَفۡسٖ لَّمَّا عَلَيۡهَا حَافِظٞ ﴿٤﴾
І немає душі, поряд з якою не було би сторожа
فَلۡيَنظُرِ ٱلۡإِنسَٰنُ مِمَّ خُلِقَ ﴿٥﴾
Хай погляне людина, з чого вона створена
خُلِقَ مِن مَّآءٖ دَافِقٖ ﴿٦﴾
Створена з рідини, що ллється
يَخۡرُجُ مِنۢ بَيۡنِ ٱلصُّلۡبِ وَٱلتَّرَآئِبِ ﴿٧﴾
яка виходить з-поміж хребта й грудей
إِنَّهُۥ عَلَىٰ رَجۡعِهِۦ لَقَادِرٞ ﴿٨﴾
Воістину, Він здатний повернути її
يَوۡمَ تُبۡلَى ٱلسَّرَآئِرُ ﴿٩﴾
У той День будуть випробувані таємниці
فَمَا لَهُۥ مِن قُوَّةٖ وَلَا نَاصِرٖ ﴿١٠﴾
тож не буде в людини ні сили, ні помічника
وَٱلسَّمَآءِ ذَاتِ ٱلرَّجۡعِ ﴿١١﴾
Клянуся небом, яке поновлює дощі
وَٱلۡأَرۡضِ ذَاتِ ٱلصَّدۡعِ ﴿١٢﴾
клянуся землею, яка розколюється
إِنَّهُۥ لَقَوۡلٞ فَصۡلٞ ﴿١٣﴾
що це — слово розрізнювальне
وَمَا هُوَ بِٱلۡهَزۡلِ ﴿١٤﴾
Воно не є розвагою
إِنَّهُمۡ يَكِيدُونَ كَيۡدٗا ﴿١٥﴾
Вони замислюють хитрощі
وَأَكِيدُ كَيۡدٗا ﴿١٦﴾
та Я теж замислюю хитрощі
فَمَهِّلِ ٱلۡكَٰفِرِينَ أَمۡهِلۡهُمۡ رُوَيۡدَۢا ﴿١٧﴾
тож дай невіруючим відстрочку недовгу